У свої 25 років Максим вже майстер. Опікується розподільчими мережами Нікопольського району. Кожного дня ризикує власним життям, ремонтуючи дроти та трансформатори, які пошкодили ворожі ракети та артилерія. Не занепадати духом, знову й знову повертати людям світло йому допомагає спорт та родина.
Регулярне відвідування спортивної зали відволікає та допомагає перемикатися на позитив. Мрії про зустріч з дружиною та маленькою донькою додають наснаги.
«Жінка з донької виїхали з України ще навесні. Я дуже сумую. Але певен, що ми вчинили правильно. Адже по нашій вулиці вже було 5 «прильотів». Добре, що вони цього не чують та не бачать»,
– зазначає Максим.
Ситуація в регіоні дуже складна. Щодня по декілька разів лунають сирени. Тому безпека в роботі дуже важлива.
«Ми забезпечені касками та бронежилетами. Навіть якщо фізично важко усе це на собі носити, знімати зась. Краще зупинись, перепочинь, але знімати не можна»,
– розповідає майстер.
За цей важкий час йому довелося побачити різне. Й велике горе й доброту, надію. Пригадує розповіді людей, які пережили ракетні удари, про їхнє друге народження й про те як по-новому стали цінувати власне життя. Мріє після Перемоги більше часу проводити з власною родиною, а ще спробувати сили у якості тренера з фітнесу.