Віталій
Головний інженер
«Війна – це велике зло, яке ми обов’язково переможемо. Іншого вибору у нас немає. Я в цьому переконався, коли на власні очі побачив, що лишили по собі рашисти на Київщині. Це суцільний жах. В них немає нічого людяного, нічого святого»,
– ділиться враженнями після відрядження в Київську область головний інженер Хмільницького відділення АТ «Вінницягаз» Віталій Січкарук.
У квітні Віталій очолив 10 бригад компанії, які протягом 2 тижнів допомагали колегам з АТ «Київоблгаз» відновлювати газопостачання в Гостомелі та Горенці.
«Ніколи не забуду те, що ми там побачили і почули. Картинка по телевізору – це одне, але побачити усе наживо – набагато страшніше. Таке враження, що ті території хотіли стерти з лиця землі. Ми приїхали і одразу приступили до роботи», – каже Віталій.
Від колег з АТ «Київоблгаз» отримали карту газопроводів, опираючись на неї і працювали. В будинках, які вціліли, обстежували мережі, ремонтували їх і пускали газ. А в зруйнованих помешканнях бліндували і перекривали мережі.
«В деяких місцях газопроводи були схожі на решето від обстрілів, а подекуди від них нічого не лишилося. Я ще такого не бачив. Але з цим потрібно було щось робити і ми робили. Мені пощастило, у нас зібралась добра команда, надійні і професійні хлопці. Кожен знав що і як треба робити, радились, допомагали один одному, разом приймали рішення. З такими і в розвідку спокійно можна.
Працювали зранку до смеркання, аби швидше відновити людям газопостачання. Ми бачили їхнє горе, розмовляли з ними. Особливо щемливо було, коли зустрічали земляків, які переїхали жити на Київщину, де їх і застала війна. Вони були дуже раді нас бачити, дякували нам».
Віталій зізнається: пишається своєю професією. Він з династії газовиків. У цій сфері працює вже 14 років. Починав контролером, а з 2016 року – головний інженер Хмільницького відділення. Ні дня не шкодував, що пішов у газовики.
«Коли почав працювати, одразу зрозумів, що це моє. Я працюю на благо людей, додаю в їх життя більше комфорту, забезпечую безпеку. Дуже приємно коли споживачі це цінують, і війна стала ще одним маркером важливості нашої професії.
Я вважаю, що ми впоралися зі своїм завданням на Київщині. Коли ми приїхали, вулиці були порожніми, на тих згарищах ледь пульсувало життя. Після того, як ми відновили газопостачання в оселях, повернули одне із благ цивілізації, життя по-тихеньку почало відроджуватись. Люди стали повертатись, наводили лад. Думаю, що й ми внесли свій вклад.
Можу з впевненістю сказати: якщо знову виникне потреба у допомозі постраждалим територіям, піду не задумуючись, зроблю все від мене залежне. Це мій особистий фронт – енергетичний. І ми з колегами впевнено його тримаємо».